Додаткові матеріали. Теорія

1. Тема 2. Логічні основи мислення й принципи наукового дослідження

• Ґріффітс К., Кості М. Посібник з креативного мислення. Харків: Фабула, 2020. 288 c. 
• Громова Н. М. Проблема критичного мислення у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників // Психологія педагогічного процесу. 2014. № 3 С. 133-136 
•  Козира В. М. Технологія розвитку критичного мислення у навчальному процесі: навчально-методичний посібник для вчителів. Тернопіль: ТОКІППО, 2017. 60с.
• Пометун О., Сущенко І. Основи критичного мислення: метод. пос. для вчителів. Дніпро: ЛІРА, 2016. - 156 с. 
•  Терно С. Світ критичного мислення: образ та мімікрія // Історія в сучасній школі. 2012. № 7‒ 8 ї
• Терно С. Теорія розвитку критичного мислення (на прикладі навчання історії). Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2011. 105 с.
• Тягло О. В. Критичне мислення: [навч. посібник]. Харків : Основа, 2008. 187 с.

2. Метод "Квадрат Декарта"

Це проста техніка прийняття рішень, де ви можете спрогнозувати можливі наслідки певної ситуації

інший варіант - плюси та мінуси певної ситуації

3. Тема 4. Дискусія. Сильна й слабка аргументація

ПЛАН

1.     Поняття дискусії. Типи дискусій та їхні особливості.

2.     Сильна й слабка аргументація.

3.     Форми проведення дискусії.

4.     Правила ведення дискусії.

Література до теми

1.           Ґріффітс К., Кості М. Посібник з креативного мислення. Харків: Фабула, 2020. 288 c.

2.           Громова Н. М. Проблема критичного мислення у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників // Психологія педагогічного процесу. 2014. № 3 С. 133-136

3.           Козира В. М. Технологія розвитку критичного мислення у навчальному процесі: навчально-методичний посібник для вчителів. Тернопіль: ТОКІППО, 2017. 60с.

4.           Пометун О., Сущенко І. Основи критичного мислення: метод. пос. для вчителів. Дніпро: ЛІРА, 2016. - 156 с.

5.           Терно С. Світ критичного мислення: образ та мімікрія // Історія в сучасній школі. 2012.  № 7‒ 8

6.           Терно С. Теорія розвитку критичного мислення (на прикладі навчання історії).  Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2011. 105 с.

7.           Тягло О. В. Критичне мислення: [навч. посібник]. Харків : Основа, 2008. 187 с.

Хід заняття

І. Організаційний етап.

Перевірка присутності. Д/з

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Бліц-опитування: Що таке логічне мислення? Які є «пастки мислення»?

Навіщо дотримуватися академічної доброчесності?

ІІІ. Основна частина заняття

ЛЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ

Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.

Організація дискусії передбачає три етапи: підготовчий, основний та заключний.

На першому етапі доцільно сформулювати тему дискусії й основні питання, які будуть винесені на колективне обговорення, дібрати відповідну літературу для підготовки, визначити час і місце проведення дискусії. Учасників дискусії краще розмістити у приміщенні так, щоб усі присутні бачили одне одного в обличчя й добре чули.

Добір теми багато в чому визначає ефективність дискусії. Звичайно, краще формулювати її проблемно. На обговорення не бажано виносити понад п'ять питань. Якщо тема складна, доцільно зробити невеликий вступ, щоб учасникам дискусії було легше визначитись щодо основних понять.

На другому етапі обговорюються ті питання, які було винесено на порядок денний. Процесом обговорення керує ведучий. Від виконання ним своєї ролі багато в чому залежать хід і результати дискусії. Щоб не тиснути на присутніх авторитетом, ведучому не слід самому багато говорити. Він це може робити тільки тоді, коли не вистачає інформації для пошуку нового погляду на вже відому проблему. Ведучому треба ставитися до всіх поважливо й однаково, не засуджувати будь-кого з учасників за його, можливо, некомпетентну думку. Різні заклики ведучого на зразок «пам'ятайте про регламент», «дотримуйтесь правил дискусії», «будьте цивілізовані» не знімуть загострення пристрастей, а можуть лише образити її учасників. Тому не варто зловживати такими висловами.

Проте до поведінки учасників дискусії також є певні вимоги. По-перше, вони мають підготуватися до обговорення обраної теми й виявити готовність викласти свою позицію. По-друге, кожен повинен уважно слухати інших і чути, про що саме вони говорять. По-третє, всім бажано поводитися відповідно до загальноприйнятих етичних норм поведінки. Не слід перетворювати дискусію на суперечку, не можна перебивати того, хто виступає, робити зауваження щодо особистісних якостей учасників.

Якщо під час обговорення виникла пауза внаслідок роздумів учасників, переривати її не слід, бо, можливо, вона допоможе знайти новий цікавий поворот дискусії.

Третій етап дискусії — підбиття підсумків. Це, звичайно, робить ведучий. Проте можна доручити це і досвідченому спеціалісту з числа учасників. Він оцінить повноту й глибину розкриття теми, новизну інформації, відзначить різні погляди, наголосить на значущих результатах обговорення. Добре, якщо до аналізу дискусії буде залучено й інших учасників. Це допоможе всім краще усвідомлювати й контролювати власну поведінку, а також сприятиме підвищенню рівня культури спілкування під час дискусії. Навіть те обговорення, що начебто не вдалося, також принесе користь, бо виграє не той, хто не помиляється, а той, хто вміє зробити з цього для себе певний висновок.

Як свідчать спостереження, дискусія не повинна тривати понад три години. Зловживання часом може викликати роздратування у присутніх. Ведучий має відчути кульмінаційний момент, після якого, звичайно, інтерес до обговорення зменшується, і підбити підсумки. Важливо також дотримуватися схваленого регламенту. Як правило, для повідомлення надається 15—20 хвилин, для виступу — 3—5 хвилин.

Під час обговорення нерідко народжується багато різних думок, іноді цілком полярних (від крайніх лівих до крайніх правих). І тоді учасники відповідно до своїх думок починають тяжіти до людей, думки яких їм близькі. Серед учасників дискусії виникають певні групи, найчастіше так звані меншість і більшість. Тривалий час вважалося, що істина належить більшості, а меншість сприймалась як дестабілізуючий фактор. Справді, більшість використовує психологічний тиск на інших. Проте авторитет її часом ґрунтується на чисельності, а не на правоті. Але, і це підтверджує практика, зокрема сесії Верховної Ради України, саме меншість викликає творчу активність аудиторії, твердо й послідовно відстоюючи свої позиції.

+Наше життя містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, результатом яких може стати успішна угода і прибуток, але лише за умови правильного ведення дискусії, яка полягає в урахуванні багатьох факторів (психології ведення дискусії, логічній та мовній культурі дискусії та ін.).

Основні правила ведення дискусії:

1. Відверто висловлювати думки.

2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.

3. Слухати інших, не перебиваючи.

4. Не говорити занадто довго та занадто часто.

5. Водночас має говорити лише одна особа.

6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикувати себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

Дискусію як форму колективного обговорення слід відрізняти від полеміки, яка виступає як конфронтація ідей, поглядів та думок і основна мета якої - перемога над опонентом, та від диспуту, який використовується, як правило, для публічного захисту тієї чи іншої позиції.

Форми організації дискусії:

• "Дерево рішень" (метод усіх можливих варіантів)

Суть методу і його мета:

Ця методика застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.

Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач з великою точністю заносить у колонки переваги і недоліки кожного з них. В ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.

Проблема

Варіант

Методика проведення обговорення:

1. Ведучий (головуючий) ставить задачу для обговорення. 2. Учасникам надається основна інформація по проблемі, історичні факти, дати, події тощо (це може бути частиною домашнього завдання). 3. Ведучий (головуючий) ділить колектив на групи по 4-6 чоловік. Кожній групі роздаються таблиці та яскраві фломастери. Визначається час на виконання завдання (10-15 хв.). 4. Учасники дискусії заповнюють таблицю й приймають рішення по проблемі. 5. Представники кожної групи розповідають про результати. Викладач може порівняти отримані результати, відповісти на питання учасники дискусіїв.

• Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу

Суть методу і його мета:

Ця форма дискусії сполучає в собі переваги лекції і дискусії в групі. Група з 3-5 чоловік веде дискусію на зарання обрану тему в присутності аудиторії. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або задають питання учасникам бесіди.

Ток-шоу дає можливість чітко виразити різні точки зору за заданою темою, але для цього основні учасники обговорення повинні бути добре підготовлені. У всіх рівні умови – 3-5 хвилин. Ведучий повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялись від заданої теми. Ток-шоу добре проводити спареними уроками (1,5 год.)

Методика проведення дискусії:

1. Ведучий визначає тему, запрошує основних учасників, виробляє основні правила проведення дискусії, регламент виступів.

2. Учасників дискусії потрібно розсадити так, щоб “глядачі” були навколо стола основних діючих осіб.

3. Ведучий починає дискусію: представляє основних учасників і об'являє тему.

4. Першими виступають основні учасники (20 хв.), після чого ведучий запрошує "глядачів" прийняти участь у обговоренні.

5. По закінченню дискусії ведучий підводить підсумки, дає короткий аналіз висловлювань основних учасників.

• Дискусія “Мозковий штурм”

Суть методу і його мета:

“Мозковий штурм” – це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників.

Принцип “мозкового штурму” простий. Ви збираєте групу учасники дискусіїв, ставите їм задачу і просите всіх учасників висловити свої думки з приводу рішення цієї задачі: ніхто не має права висловити на цьому етапі свої думки про ідеї інших або давати їм оцінку.

Всі декілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для вироблення найбільш розумного рішення.

“Мозковий штурм” можна вважати вдалим, якщо висловлені під час I етапу 5 або 6 ідей служитимуть основою для рішення проблеми.

Методика проведення дискусії:

1. Ведучий ставить перед учасниками “мозкового штурму” задачу і розповідає про його правила:

мета “штурму” – запропонувати найбільшу кількість варіантів рішення задачі;

примусьте працювати свою уяву; не відкидайте ніяку ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

розвивайте ідеї інших учасників;

не намагайтеся дати оцінку запропонованим ідеям – цим ви займетесь трохи пізніше.

2. Ведучий призначає секретаря, який буде записувати всі ідеї, що виникають, слідкувати за тим, щоб не порушувались правила, при необхідності втручатися. Перший етап триває до тих пір, доки з'являються нові ідеї.

3. Ведучий об'являє коротку перерву, щоб учасники налаштувались на критичний лад мислення. Починається II етап. Тепер учасники “мозкового штурму” згруповують і розвивають ідеї, висловлені в ході I етапу (список ідей можна надрукувати і роздати або вивісити на дощі). Проаналізувати і вибрати ті ідеї, які можуть допомогти знайти відповіді на поставлені питання, учасники приходять до рішення.

4. Ведучий підводить підсумок дискусії. Якщо “мозковий штурм” не приніс потрібного результату, слід обговорити причини невдачі.

• Дебати

Суть методу і його мета:

Мета учасника дебатів – переконати інших у тому, що його підхід до рішення, проблеми правильний.

Проведення дебатів є ефективним засобом навчання учасники дискусіїв вмінню зрозуміло й логічно сформувати свою позицію, віднаходити переконливі факти й доводи в свою підтримку.

Методика проведення.

1.Тему необхідно сформувати у вигляді резолюцій .

2. Розподіл ролей. Розподілити учасники дискусіїв на 2 групи: в підтримку резолюції і ту, що виступає проти. Нагадати учасниками поряд проведення дебатів. Вибрати голову і його помічника, який буде слідкувати за регламентом.

3. Підготовка учасників заняття. Учасники дискусії повинні підготувати “конструктивні аргументи” (які ґрунтуються на 3-5 положеннях, логічно викладені й підкріплені фактами). Вони повинні спробувати уявити, якими будуть доводи супротивника, і підготуватися спростувати ці доводи.

Учасникам треба пояснити користь від участів дебатах: набуття навичок знаходити переконливі докази для супротивника, що не поділяє ваші переконання; вміння розуміти і поважати право інших на особисті переконання.

4. Проведення дебатів. Голова і учасники дебатів займають місця перед присутніми (праворуч від голови – група “за резолюцію”, ліворуч – “проти”)

а) Голова формулює проблему і зачитує резолюцію, встановлює регламент; I етап б) Голова надає слово першому виступаючому від групи, що підтримує резолюцію, і просить викласти конструктивні аргументи (помічник голови повинен попередити виступаючого про закінчення часу); в) Голова надає слово першому виступаючому від групи “проти резолюції”; г) Голова надає слово другому...і так до тих пір, поки не виступлять усі учасники дебатів; II етап д) на цьому етапі кожному учаснику надається можливість спростувати доводи супротивника і відповісти на їх критику. Полеміку завжди починають представники групи, що виступає “проти резолюції”. Процедура її проведення аналогічна процедурі проведення I етапу.

5. Учасники дискусії на цьому етапі викладають причини, за якими вони займають ту чи іншу позицію по визначенню до резолюції. Ведучий (головуючий) може записати на дошці ці причини. Учасники дискусії можуть відповісти на питання, що стосуються причин, але не доводити свою правоту.

6. Всі повинні вказати на ті аргументи, які не дивлячись на те, що не відповідають їх поглядам, примусили задуматися або звучали особливо переконливо

7. В кінці дебатів учасники дискусії повинні оцінити наслідки реалізації позиції супротивника. При цьому, можливо, треба буде оцінити діючий закон або політику, що проводиться.

Культура мовлення під час ведення дискусій

Важливе місце після логіки та організації дискусії має культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т.п., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій.

Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна, щоб одна сторона мала більше часу для виступів.

Не можна, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії. Сила голосу – це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв’язання суперечки.

Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглядуваних питань.

Запитання для самоконтролю:

4. Тема 5. Стратегії критичного мислення

ПЛАН

1.     Взаємозв’язок мети й стратегії..

2.     Основні стратегії розвитку критичного мислення: виклик, рефлексія, обговорення.

3.     Візуалізація та підбір асоціацій як каталізатори ідей.

4.     Навички об’єктивного аналізу.

Література до теми

1.      Ґріффітс К., Кості М. Посібник з креативного мислення. Харків: Фабула, 2020. 288 c.

2.      Громова Н. М. Проблема критичного мислення у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників // Психологія педагогічного процесу. 2014. № 3 С. 133-136

3.      Козира В. М. Технологія розвитку критичного мислення у навчальному процесі: навчально-методичний посібник для вчителів. Тернопіль: ТОКІППО, 2017. 60с.

4.      Пометун О., Сущенко І. Основи критичного мислення: метод. пос. для вчителів. Дніпро: ЛІРА, 2016. - 156 с.

5.      Терно С. Світ критичного мислення: образ та мімікрія // Історія в сучасній школі. 2012.  № 7‒ 8

6.      Терно С. Теорія розвитку критичного мислення (на прикладі навчання історії).  Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2011. 105 с.

7.      Тягло О. В. Критичне мислення: [навч. посібник]. Харків : Основа, 2008. 187 с.

Хід заняття

І. Організаційний етап.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІІІ. Теоретичний матеріал

1. Мета проекту — це бажаний та доведений результат, до­сягнутий у межах певного строку при заданих умовах реалі­зації проекту. Визначення мети проекту передбачає поста­новку задачі, що вимагає:

- визначити результати діяльності на певний строк;

- дати цим результатам кількісну оцінку;

- довести, що ці результати можуть бути досягнуті;

- визначити умови, за яких ці результати мають бути до­сягнуті.

Мета проекту має свою структуру, яка може бути подана як ієрархія цілей проекту. Відрізняють генеральну ціль (мі­сію) проекту від цілей першого, а можливо й інших рівнів, а також підцілей/завдань, дій та результатів. Послідовність процесу визначення цілей показано на рис. 2.6.

Рис. 2.6. Процес визначення цілей проекту

Місія — це генеральна ціль проекту, чітко визначена умо­ва його існування. Вона деталізує статус проекту, забезпечує орієнтири для певних цілей наступних рівнів, а також стра­тегії на різних організаційних рівнях.

Місія, як визначає В.Д. Шапіро [34], — це основне зав­дання проекту з точки зору його майбутніх послуг та ви­робів, його важливіших ринків та технологій (рис.2.7).

Рис. 2.7. Взаємозв'язок місій, цілей, сценаріїв і стратегій розвитку проектного комплексу

Стратегія проекту — центральний ланцюг у розробці нап­рямків дій з метою одержання визначених місій і системою цілей результатів проекту.

Підготовку стратегії проекту можна умовно підрозділи­ти на три послідовних процедури:

1. Стратегічний аналіз.

2. Розробка та вибір стратегії.

3. Реалізація стратегії.

Стратегічний аналіз починають з аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища. З боку зовнішнього середовища можна очікувати чи загрози, чи можливості для реалізації проекту.

До чинників зовнішнього середовища відносять:

- технологічні (рівень існуючих, наявність нових техно­логій);

- ресурсозабезпеченість;

- економічні;

- обмеження державного рівню;

- соціальні;

- політичні;

- екологічні;

- конкуренти.

Внутрішнє середовище містить:

- цільові ринки;

- маркетингові дослідження; -збут;

- мережі розподілу;

- виробництво (обладнання, технологія, площа);

- персонал (кваліфікація, чисельність, мотивація, корпо­ративна культура);

- постачання (постачальники, умови та системи постачань);

- дослідження та розробки;

- фінанси (структура капіталу, ліквідність, обертання, фінансовий стан);

- номенклатуру продукції (ступінь диверсифікації).

Виходячи з місії, цілей організації, на основі детального аналізу розробляється стратегія.

Розробка та вибір стратегії здійснюється на трьох різних організаційних рівнях:

1. Корпоративна стратегія (загальний напрямок дій, тоб­то стратегія росту, скорочення чи збереження).

2. Ділова стратегія (стратегія конкуренції певного това­ру на певному ринку).

3.Функціональна стратегія (розробляється для кожного функціонального підрозділу з метою конкретизації обраної стратегії проекту).

Таким чином, під час визначення стратегії проекту треба на­самперед урахувати наступні аспекти:

- географічне місцерозташування, у якому діє проект;

- вибір корпоративної стратегії;

- вибір позиції на ринку та розрахунок часу, якого потре­бує досягнення даної мети;

- встановлення співвідношення «продукт - ринок» для розробки концепції маркетингу;

- функціональне призначення запланованої до випуску продукції;

- вибір оптимальної групи клієнтів;

- основні якості продукції з урахуванням фактичних або потенційних конкурентів;

- використання виключно власних засобів для підсилення становища на ринку або об'єднання з іншими компаніями.

Реалізація стратегії — це необхідність певних змін в організаційній структурі та організаційній культурі. Тому виникає необхідність створення спеціальних координаційних механізмів у доповнення до організаційної структури управління: проектні, міжпроектні, венчурні групи.

2.

Підходить для реалізації будь-якої ідеї.

Для кожного з етапів формування критичного мислення використовуються свої інструменти:

ВИКЛИК

1. «Знаю-хочу знати-взнав». Учням задаються питання для самостійного осмислення за обраною темою. Наприклад, при вивченні письменника: Що ви знаєте про цього письменника? Які твори він написав? Які особливості його творів? Що ви взнали нового з його творів/з його біографії? Що вам би хотілося ще взнати з цієї теми? Відповіді записуються кожним учнем в колонки «Знаю» і «Хочу знати» у таблицю: Знаю Хочу знати Взнав Остання колонка може заповнюватися вже після наступного етапу – осмислення. Або можна одразу влаштувати обговорення в парах/трійках/командах. Потім учні заповнюють останню колонку таблиці. Після чого йде спільне обговорення того, чи співпали колонки 2 і 3. Колонка «Хочу знати» дає поштовх до подальшого пошуку нової інформації самостійно – до наступного заняття.

2. Прогнозування за ілюстрацією. Вчитель має показати ілюстрацію до теми обговорення. Діти мають зробити свої припущення щодо теми та що вони знають з цього приводу. Вчитель може задати такі питання: як ви думаєте, що тут зображено? До чого це відноситься (в повсякденному житті, чи до якої галузі/сфери науки тощо)? Яка тема нашого обговорення? Що ви чули про це?

3. Асоціація. Застосовується для визначення теми уроку, розвиває уяву та інтуїцію. Учні мають висловити свої здогадки/асоціації про тему, завдання для вивчення теми, ціль вивчення цієї теми. Обговорення має відштовхуватися від якогось узагальнюючого слова, наприклад, «smog/смог» (для теми «Забруднення навколишнього середовища» з англійської мови).

4. Кошик ідей/Бреінстормінг. Про технологію бреінстормінгу ми писали раніше. Щодо техніки «кошику ідей» – її ціллю є здебільшого зацікавлення дітей. Вчитель задає питання про те, що учні знають про певну тему/проблему. Кожен учень записує те, що згадає (на це виділяється 2 хв.). Далі учні обмінюються інформацією в командах – записують нові ідеї, якщо такі в когось з’являться. Потім по колу кожна команда називає якийсь із записаних фактів і всі разом складають єдиний список ідей у вигляді тез – в одну «кошик» (можна взяти реальний кошик і складати туди папірці з ідеями, або ж намалювати його на плакаті і приліплювати туди стікери). Головний принцип – як і в бреінстормінгу – записуються усі ідеї, навіть помилкові (наприклад, «Шевченко народився в сім’ї музикантів»). Наприкінці заняття вчитель може виправити недостовірні тези і вписати туди разом з дітьми нову правдиву інформацію.

5. Правильно/неправильно. Вчитель задає класу заздалегідь продумані питання за темою заняття. Всі питання починаються з «А правда, що…?». Відповідь може бути тільки «так чи ні». 6. Товсі/тонкі питання. Вчитель влаштовує опитування за певною тематикою (питання готуються заздалегідь). «Тонкі» питання передбачають відповідь лише «так чи ні» і починаються, наприклад, так: хто …? Що…? Чи правда, що…? Чи правильно твердження, що…? Чи можливо, що…? Чи згідні ви з…? Як звати…? Яку назву має…? «Товсті» питання вимагають розгорнутої відповіді – з аналізом, синтезом, порівнянням, оцінкою. Наприклад: дайте три пояснення, чому…? Поясніть, чому…? Чому ви вважаєте, що…? В чому різниця між…? Як можна узагальнити наступні поняття…? Що буде, якщо…?

7. Дерево припущень. Підходить для тем, що містять елемент прогнозування, або обговорень щодо розвитку якогось явища у майбутньому. Учні озвучують свої ідеї та спільно створюють «дерево передбачень», де стовбур – задана тема, гілки – передбачення (я думаю, що …; ймовірно, що буде так…), а листя – аргументи на користь тверджень.

8. Алфавіт. Учні отримують завдання написати якнайбільше фактів про тему навчання, при цьому кожне слово- факт має починатися з літер алфавіту. Наприклад, вивчення теми «вода»: Технології товсті/тонкі питання, дерево передбачень, кошик ідей та бреінстормінг можуть також використовуватися і в інших етапах розвитку критичного мислення (тільки ціллю їхньою буде відповідно осмислення, або рефлексія щодо матеріалу).

ОСМИСЛЕННЯ

1. Технологія «6 капелюхів». Може застосовуватися і на етапі виклику, але вже містить певні елементи осмислення та навіть рефлексії. Учні діляться на команди (або це можуть бути окремі ролі для 1 людини), кожна з яких отримує свого «капелюха». Колір капелюха вказує на тип завдання: Білий капелюх – розкажіть про тему лише у фактах і цифрах. Жовтий капелюх – подумайте, чому … (далі йде якесь питання, що стосується фундаментальних основ теми, яку досліджує клас). Чорний капелюх – доведіть, що … (в рамках теми). Червоний капелюх – подумайте, який емоційний стан може викликати в нас ця тема (або якийсь її ключовий елемент). Зелений капелюх – подумайте, як використати тему/її елементи, щоб це зробило наше життя радіснішим?/ які позитивні моменти має ця тема? Синій капелюх – узагальніть висловлювання всіх попередніх групкапелюхів/підсумуйте, що корисного та нового ми взнали в результаті цього завдання.

2. Зигзаг. Ця технологія допомагає учням детально осмислити тему та розвинути навички колективного критичного аналізу. Етапи заняття: · Учні діляться на робочі групи по 4-6 осіб. Перед кожною командою ставиться задача – спільно створити узагальнюючий текст за темою заняття в певному стилі (стиль – есе, лист другу, тези до конференції, стаття в профільний журнал, вірш тощо – можна визначити шляхом жеребкування). · Кожна робоча група спільно визначає ключові ідеї майбутнього тексту (опорні слова/ план/ схема). Можна використовувати тут якусь з технологій етапу «виклику». · Після цього кожен член команди отримує якусь експертну роль (можна порахуватися на перший-четвертий в кожній команді. Кожен номер символізує якусь експертну роль). Далі однакові номери з усіх команд сідають працювати в новій, експертній групі – так утворюються 4-6 експертних груп, які працюють за 4-6 напрямками. · Після такої співпраці, експерти повертаються до своїх команд, які були визначені на початку заняття. І вже там створюють спільний узагальнюючий текст у визначеному стилі. При цьому кожен з експертів спершу має донести іншим членам команди результат роботи експертної групи – для того, щоб усі напрямки теми стали відомі кожному і були враховані при написанні тексту. · Після написання тексту, кожна команда зачитує його перед усією аудиторією.

3. Fishbone (Рибна кістка). Свою назву цей інструмент дістав через те, що його візуальне вираження нагадує рибну кістку. Він довзоляє учням «розбити» загальну проблемну тему на низку причин та аргументів. Застосування цього прийому допоможе учням зрозуміти важливість аргументації, а також те, що кожна проблема – багатогранна, може мати кілька причин, що впливають одна на одну. «Рибна кістка» є дуже дієвим інструментом у застосуванні до соціальних тем , на зразок «шкідливі звички», «підліткова злочинність», «погана екологія в місті» тощо. Порядок роботи: · Після спільного обговорення проблемної теми під модерацією вчителя учні записують її чітке формулювання в полі «Проблема». · Після аналізу інмформації за темою (з текстових матеріалів, фільмів тощо) учні виділяють причини та аргументи, що їх підтверджують. Часто причин знаходиться більше, ніж аргументів. У такому випадку варто пояснити дітям, що це – нормально, адже бувають ситуації, коли причини ще не мають логічного пояснення і залишаються у якості припущень. · Шляхом аналізу «причин-аргументів» діти формулюють висновок, який записується в останній частині малюнку.

4. INSERT/ІНСЕРТ (інтерактивна система запису для ефективного читання і розмірковування) Це технологія дає можливість дитині глибше осмислити запропонований для опрацювання текст. Учні читають текст і ставлять відповідні позначки біля окремих слів/фраз: · + Я це знав · - Я це не знав/ Я думав інакше · ? Це мене здивувало · ! Я хотів би дізнатися про це детальніше Далі учні заповнюють таблицю, куди вписують фрази/слова/речення, що їх зачепили, – у відповідну колонку + – ? !

1. Ромашка Блума. Інструмент розроблений за педагогічним принципом таксономії (від грец. – порядок і закон) американського психолога Бенджаміна Блума та його шести рівнів учбових цілей в когнітивній сфері: знання – розуміння – застосування – аналіз – синтез – оцінка. Після першого знайомства з інформацією, вчитель задає учням питання: · Прості/фактичні (на перевірку пам’яті): що…? Де…? Коли…? · Уточнюючі: ти вважаєш, що…? Тобто ти сказав, що…? Ти бачиш це так …? · Пояснюючі: чому…? Що мається на увазі…?яка головна ідея…? · Творчі, де є елемент прогнозу/припущення: а що, якби…? Як би покращили…? Запропонуйте альтернативу… · Оцінювальні: чим щось відрізняється від іншого? Наскільки цінними є…? Як би ви визначили/аргументували…? Яке судження ви можете зробити з приводу…? тощо. · Практичні, що мають висвітлити зв’язок теорії з життям: де це застосовується у повсякденному житті? Як це можна використати на практиці? Питання можна оформити у вигляді «ромашки Блума» (де на кожній пелюстці – відповідне питання) та дати на опрацювання в командах.

2. Логічний ланцюжок. Учням дається завдання, де є уривки з тексту, цитати, факти, події, визначні персони – все це потрібно поєднати, або записати в хронологічному порядку, згідно з логікою.

3. Карусель. Командна робота. Вчитель формулює проблемні питання відкритого характеру – стільки, скільки є команд. Заздалегідь потрібно приготувати кольорові маркери, листки А3 з питаннями (по 1 на кожному). За сигналом вчителя листки передаються між командами по годинниковій стрілці. Група спільно записує відповідь на питання. Відповіді не мають повторюватися. Далі можна вивісити листки на дошку та проголосувати за найкращу командну відповідь на кожне питання (останнє відноситься вже до наступного етапу – «Рефлексії»).

РЕФЛЕКСІЯ

1. Кластер. Якщо явище, що вивчається, має багато різних за значенням характеристик та ознак, можна дати учням завдання створити схему-кластер. Правила створення: в центрі записується слово, навколо якого фіксуються слова/словосполучення, пов’язані з темою. Учні озвучують все, що знають, використовуючи метод мозкового штурму. Це можуть бути не лише чіткі факти, але й асоціації чи творчі сприйняття. Далі вся ця інформація спільно з учнями групується, класифікується, категоризується та оформлюється графічно в певну схему. Ось як, наприклад, може виглядати кластер на тему «Природа»:

4. Есе. Учням дається завдання написати аргументоване есе на розглянуту тему, або певної ключової тези/думки/аспекту теми.

5. Таблиці. Концептуальна таблиця: використовується для порівняння трьох чи більше аспектів/питань (по горизонталі розташовується те, що потрібно порівняти, по вертикалі – різні риси і якості, за якими учні мають порівнювати).