Лекція
План
Предмет і розвиток теорії фізичного виховання дошкільників.
Конкретизація завдань фізичного виховання з урахуванням особливостей
розвитку дітей у кожному віковому періоді.
Оздоровчі завдання: охорона життя, зміцнення здоров'я всебічний фізичний
розвиток, загартування та удосконалення функцій організму дітей,
підвищення фізичної та розумової працездатності.
Освітні завдання: формування фізичних якостей певних систем рухових
умінь та навичок; ігровий дій; набуття доступних уявлень та знань про
користь заняття фізичною культурою, іграми; про основні гігієнічні вимоги
та правила.
Виховні завдання: формування позитивних моральних та вольових рис
характеру дитини засобами фізичної культури. Розумове, естетичне, трудове
виховання в процесі фізичного виховання.
Базова програма розвитку дитини „Я у Світі” (розділ „Основні лінії
розвитку).
Базовий компонент дошкільної освіти в Україні ( розділ „Фізичне „Я”).
Засоби фізичного виховання:
Загальна характеристика засобів фізичного виховання.
Фізичні вправи як основний засіб фізичного виховання. Визначення поняття
„фізична вправа”. Класифікація фізичних вправ: гімнастика, ігри, спорт,
туризм. Характеристика та види фізичних вправ.
Оздоровчі сили природи (сонце, повітря, вода)*.
Гігієнічні фактори: особиста й громадська гігієна, режим дня, харчування .
Характеристика Базової програми розвитку дитини „Я у Світі” (огляд
програми, її структура, зміст).
Метою фізичного виховання, починаючи з раннього дитинства, є
формування фізично досконалої людини, зміцнення здоров'я та підвищення її
працездатності.
Ця мета відображає суспільні та особисті інтереси кожної людини. Вона
реалізується у вигляді конкретних матеріальних показників: рівня здоров'я,
фізичного розвитку, рухової підготовленості та творчого довголіття.
Мета фізичного виховання має об'єктивний характер, тому що вона
відображає потребу нашого суспільства у всебічно фізично підготовлених
людях для творчої праці та інших суспільно важливих видів діяльності. Праця
як необхідна умова існування людей, є головним фактором у формуванні мети
фізичного виховання підростаючих поколінь. Автоматизація та механізація
виробництва ставить принципово нові вимоги щодо удосконалення фізичних
сил та здібностей людини. Вимоги до підготовки захисників України з
урахуванням постійного розвитку сучасної військової справи також
відбиваються на змісті мети фізичного виховання.
Видозмінюються та поширюються зв'язки фізичного виховання з
економікою, культурою та іншими сторонами суспільної практики. Фізичне
виховання все більшою мірою перетворюється у важливу культурну цінність,
воно стимулює високу активність особистості у всій її життєдіяльності.
Мета фізичного виховання розкривається та конкретизується в загальних
завданнях, які вирішуються залежно від особливостей вікового розвитку дітей.
Дошкільний період має велику пластичність та сприйнятливість до засобів
фізичної культури. У цей час створюються найбільші можливості для реалізації
оздоровчих, освітніх та виховних завдань.
Оздоровчі завдання спрямовані на :
1. охорону життя, зміцнення здоров'я;
2. всебічний фізичний розвиток;
3. загартування та удосконалення функцій організму дітей, підвищення
фізичної та розумової працездатності;
4. формування правильної постави та профілактика плоскостопості -
одне з основних оздоровчих завдань фізичного виховання.
Їх вирішенню сприяє створення відповідних умов (раціонального режиму,
харчування та ін.), урізноманітнення організаційних форм фізичного виховання
(заняття, ранкова гімнастика, рухливі ігри тощо), підвищення рухової активності
дітей протягом дня та ін.
Основним результатом вирішення оздоровчих завдань повинно бути
покращання фізичного стану дитини, її фізичного розвитку, підвищення
захисних властивостей та стійкості організму до різних захворювань, опірності
до негативних умов зовнішнього середовища.
На стан здоров'я та фізичний розвиток дитини впливають такі фактори:
біологічні, кліматогеографічні (екологічні) та соціальні.
До групи біологічних факторів відносять генетичні фактори. Наприклад,
за конституцією батьків, зокрема, довжиною тіла зі значною часткою
ймовірності можна визначити довжину тіла їх дітей. Унаслідок впливу цих
факторів фізичний розвиток дошкільників підпорядковано природним законам
поступової та вікової зміни періодів розвитку дитини.
Група кліматогеографічних (екологічних) факторів містить фактори,
обумовлені кліматичними, метеорологічними та екологічними умовами, що
характерні для різних регіонів України.
Зокрема, висока температура повітря (влітку) та вологість у приморських
регіонах. Негативно впливають на здоров'я радіонукліди та нітрати, які можуть
потрапляти в організм дитини з різними харчовими продуктами та водою.
Загазованість повітря, особливо в промислових районах, провокує
захворювання дихальної системи та ін.
До групи соціальних факторів відносять умови матеріального життя,
побут дитини, зміст, організацію виховної роботи у дошкільному закладі та
сім'ї, включаючи фізичне виховання, та ін. Дії соціальних факторів
підпорядковані суспільно-економічному розвитку держави. У свою чергу,
соціальні фактори суттєво впливають на дію біологічних та клімато-
географічних (екологічних) факторів. Наприклад, гарні матеріальні умови життя
сприяють зміцненню здоров'я та покращанню фізичного розвитку дитини.
Фізичний розвиток підростаючих поколінь відбувається й без фізичного
виховання. Однак, тільки за допомогою занять фізичними вправами (ранкова
гімнастика, заняття фізкультурою та ін.), з урахуванням анатомо-фізіологічних
та психологічних особливостей дитини можна досягнути всебічного розвитку
всіх форм та функцій її організму.
Розвиток фізичних, (рухових) якостей дітей має також оздоровче
значення. Здоров'я природно обумовлено комплексним удосконаленням
морфофункціональних властивостей організму, яке забезпечується завдяки
систематичній руховій діяльності дитини. Оптимальний розвиток цих якостей
сприяє покращанню будови тіла дитини, формуванню правильної постави,
легкості ходьби та бігу, чіткості виконання загальнорозвиваючих вправ та
основних рухів.
Вченими (В.М. Заціорський, В.П. Філін, Е,С. Вільчковський та ін.)
встановлено певні вікові періоди, коли розвиток тих чи інших якостей
відбувається найбільш успішно. У дошкільників на фоні загального, доступного
для даного віку рівня розвитку всіх рухових якостей більший акцент потрібно
робити на розвитку швидкості та спритності.
Важливе місце у системі фізичного виховання дошкільників належить
загартуванню дітей як одному з провідних завдань.
Загартування розглядається як підвищення опірності організму,
розвиток здатності швидко і без шкоди для здоров'я пристосовуватися до
різноманітних впливів зовнішнього середовища (підвищення або зниження
температури повітря, вологості, руху повітря та ін.).
У поняття «загартування» входить не усунення цих зовнішніх впливів, а,
навпаки, штучне їх створення (з дотриманням певного дозування) з метою
привчити організм дитини реагувати на них певним чином та нейтралізувати їх
шкідливість.
Значення загартування для організму дитини важко переоцінити,
загартовуючи заходи розвивають здатність швидко та без значних
функціональних змін пристосуватися до змін зовнішнього середовища,
покращують обмін речовин, серцево-судинну діяльність, поліпшують
функціональний стан м'язів, центральної нервової системи. Загартування
сприяє зміцненню імунної системи, підвищенню опірності організму до різних
захворювань, покращує емоційний стан дитини та її фізичний розвиток.
На загартованих дітей значно менше впливають різкі зміни температури,
вони мають добрий апетит, більш активні, врівноважені та життєрадісні.
Постава – звичне, невимушене положення тіла людини під час стояння,
сидіння та в русі. При добрій поставі тіла м'язи, які утримують хребет у
правильному положенні, помірно напружені, голова й тулуб тримаються рівно,
плечі на одному рівні й трохи відведені назад, спина пряма, живіт підтягнутий,
ноги в колінних суглобах прямі (при положенні стоячи).
Правильна постава не тільки естетична, а й створює оптимальні умови
для роботи серцево-судинної, дихальної та травної систем, позитивно впливає
на самопочуття дитини.
У дітей дошкільного віку поставу ще не сформовано остаточно. Як
зазначає ряд науковців (Є.А. Аркін, В.В. Анісімова, В.Г. Штефко та ін.),
фізіологічні вигини хребта у дітей формуються до шести-семи років. Структура
кісткової тканини хребців ще не завершена, хребет дуже еластичний. Тому за
несприятливих умов зовнішнього середовища можуть виникнути різні
порушення постави, які характеризуються такими ознаками: голова опущена,
спина зігнута, плечі висунуті вперед, що в майбутньому може призвести до
викривлення хребта. З цих причин виявлення початкових форм порушень
постави та їх профілактика найефективніші саме в дошкільному віці.
На порушення постави великий вилив має статикодинамічна функція
стопи. Навіть невелика зміна її форми може стати причиною деформації,
порушення правильного положення таза, хребта і, як наслідок, патологічних
дефектів постави.
Наукові дослідження (Г.М. Краков'як, А.В. Чаговадзе та ін.) показали, що
значна еластичність м'язів гомілки і зв'язковосуглобного апарата стопи в
дитячому віці може викликати в дошкільників оборотні явища сплощення
стопи. Будь-яке порушення розвитку стопи, сплощення її склепіння шкідливо
впливає на опорну здатність кінцівок, на ходьбу, поставу; дитина швидко
втомлюється, порушуються її самопочуття й працездатність. Плоскостопі діти
під час ходьби тупотять ногами, їхня хода напружена й незграбна. За даними
науковців (М.І. Куслик, П.Н. Ніколаєв та ін.), плоскостопість у дорослих виникає
внаслідок схильності до неї в дитячому віці, коли були відсутні потрібна
профілактика і своєчасне лікування.
Правильна організація життя дітей у дошкільному закладі та в сім'ї,
дотримання основних гігієнічних вимог (режим дня, харчування, сон,
правильний підбір меблів та ін.), загартування, систематичне виконання
різноманітних фізичних вправ – все це сприятиме формуванню правильної
постави та профілактики плоскостопості у дітей дошкільного віку.
Завдання фізичного виховання виходять на ключові позиції після прийняття законів України "Про дошкільну освіту", "Про фізичну культуру", "Національної доктрини розвитку освіти", прийняття "Базового компонента дошкільної освіти". Сьогодні фізичне виховання спрямоване насамперед на охорону та зміцнення здоров’я дітей, підвищування захисних сил організма, виховання стійкого інтересу до рухових умінь, навичок та фізичних якостей (швидкість, спритність, витривалість, гнучкість), формування культури здоров’я.
Турботу про здоров’я, про потребу виробляти в дитини мотивацію на здоровий спосіб життя відбито в різних офіційних документах та програмах. У Конвенції з Прав Дитини (1990) велике значення надається здоров’ю молодого покоління як вирішальному чинникові виживання людства. У Конвенції превентивного (запобіжного, захисного, охоронного) виховання дітей і молоді (1998) головний наголос робиться на профілактиці деструктивної поведінки, неприродного способу життя. У вітчизняних програмах "Малятко", "Дитина", у Базовому компоненті дошкільної освіти (сфери "Я Сам") проблема здоров’я чітко визначається як один із найголовніших складників повноцінного розвитку дошкільнят.
Через економічні обмеження екологічну кризу більшість дітей в Україні живе у несприятливих умовах, що згубно позначається на їхньому здоров’ї.
Недостатня оздоровча спрямованість навчально-виховного процесу взагалі й фізичного виховання зокрема, у дошкільних закладах може зумовлюватися різними причинами: перенавантаженнями дітей заняттями, скороченням прогулянок і рухливих ігор. Не кожний педагог враховує у роботі з дітьми закономірностей формування їхньої працездатності, підвищує її обсяг.
Основою системи фізичного виховання в ДНЗ залишається руховий режим як сукупність різних способів та організацій форм роботи з дітьми. Дуже ефективною формою роботи з фізичного виховання та важливим засобом фізичного виховання є рухлива гра.
Рухливі ігри досить важливі для всебічного розвитку дитини. Цінність їх не лише в тому, що вони розвивають рухи дітей, а й у тому, що спонукають малят бути активними, діяльними, міркувати, досягати успіху. Завдяки цим іграм увесь організм дитини втягується в роботу, в неї поліпшується травлення, стає глибшим дихання, зміцнюється нервова система, виховуються такі риси характеру як дисциплінованість, стриманість тощо.
Значення рухливої гри для гармонійного розвитку дітей, проблеми впровадження її в практику роботи ДНЗ вивчають психологи та педагоги. Основоположник теорії фізичного виховання П.Ф. Лесгафт - надавав важливого значення рухливим іграм з правилами - як засобу розвитку само організованості, дисциплінованості дітей. Е.С. Вільчковський працював над проблемою використання рухливих ігор в різних вікових групах, організація та керівництво рухливими іграми з дітьми дошкільного віку. Психологи та педагоги Хухлаєва, Денисенко, Шишкіна, Вавилова, Колесникова, Лейкіна, Тимофєєва, Потєхіна обґрунтували, розкрили, експериментально перевірили значення рухливих ігор для повноцінного розвитку та довели вплив рухливих ігор на розвиток у дітей основних рухів та рухових якостей. Таким чином, рухливі ігри є важливим засобом фізичного виховання дітей дошкільного віку.
Як звернутись до історії людської світової культури, то видно буде, що усі народні ігри виникли зовсім не тільки заради розваги, а зв’язані були з вимогами життя. Колись для народів, що не знали культурного життя, ігри-забави теж були першою соціальною школою, першим колективом поза межами родини, який інколи складався навіть з членів кількох родів, громад.
За всіх часів усі народи мали свої національні ігри і в них виявляли свої особливі оригінальні риси, напрямки думок. В Біблії справедливо сказано про різні народи: "по іграх впізнаєш їх".
Кожний народ створював свої національні ігри. В.В. Гриневський відмітив: "У всіх народів існує більш або менш значний запас ігор, що характеризують до деякої міри побут народу". Без ігор не обходилось ні одне народне свято. В іграх змагалися цілі групи дітей. Проводились ігри, як правило, на вулиці, на свіжому повітрі, завдяки чому ставали важливим засобом оздоровлення.
Багато ігор передавались в спадок від старших часів, коли вони були в свій час формами культу, явищами життя. З часом створювались нові зразки, які хоча дещо видозмінювались, але значною мірою наслідували форму й функціонально-побутові характеристики своїх прародичів. Для дитини, ще недавнього минулого це були не уламки віри далеких предків, а жива частка її світу, в якому все було живим, мислячим.
Якщо звернутися до історії людської світової культури, ю то буде видно, що усі народні ігри виникли зовсім не тільки заради розваги, а зв’язані були з вимо - гами життя, або ігри пов’язувались з релігійним культом, підготовкою до війни. Існуючі в народі ігри виникали незалежно, тривалість їх не була однаковою. Характерні риси, що супроводжують мало не всі українські народні ігри є світлий радісний гумор, яскрава зображувальність.
Вчені педагоги й психологи чимало обмірковували процес гри, бажаючи підвести його під ту чи іншу наукову теорію, але вони недосить правдиво пояснюють цей природній нахил дітей. Одні кажуть: забава - це спочинок для дитини після одноманітної праці. Але ця теорія більш придатна для старших дітей, не може пояснити розваги малих діток які не потребують навіть спочинку, не маючи ніяких обов’язків. Другі вчені, навпаки, дивляться на ігри як на вияв занадто великої сили, що нічим так виразно не дає про себе знати, як дитячою грою. Третя теорія вважає дитячі ігри за могутній природній нахил кожного живого створіння. Спенсер звертає увагу на те, що в усяких іграх дуже виразно виявляє себе цей розбишацький настрій щось повалити, когось перемогти, від чогось оборонитися. Але сучасний видатний психолог Гросе не вбачає в дитячих іграх виключно імітаційного напрямку; він також не визнає того розвитку зайвої енергії, який тільки й викликає ту або іншу гру дітей. Гросе при цьому виставляє свою власну теорію гри, як нахилу до виховання; він визначає, що кожна жива істота вже має спадщину - нахил до діяльності на підставі або прихильності до чогось, або боротьби з чимось, або переймання того, що може колись допомогти пристосувати себе до таких або інших умов життя. Американський психолог Карр каже: "Ігри - то такі моменти життя дитини, які ні з чим не можуть бути зрівняні по своїй користі:
1) приємне використання часу;
2) вихід для зайвої енергії, яка б могла прийняти антисоціальний напрямок;
3) спочинок;
4) витрачені сили знову урівноважуються;
5) сили тіла і душі працюють;
6) вплив на виховання.
Варто зазначити, що чимало великих письменників з захопленням згадують свої дитячі ігри: Короленко, Толстой, Доде, Жорж-Санд, - щоб упевнитися яку велику роль мали вони в розвитку їх художньої творчості. В перші часи християнської віри люди виявляли суворий аскетичний осуд усіляких веселощів, бачили в них щось грішне. Св. Ієронім каже: "Хай дочка твоя росте глуха до усякої музики, хай не знає вона, а ні флейти, а ні ліри".
Тільки в часи великого відродження західно-європейської творчості, в 14-15 віках, увагу звернено було на ігри. Так Вітторіно Фельтре в Італії заводить шкільні ігри й надає їм великого значення (естетичного й морального) в вихованні. Грі в м'яч він присвячує цілий трактат. Монтень, Рабле, Локк, Фенелон, Руссо - усі ці видатні французькі і англійські педагоги-філософи також надавали грі першорядового значення в справі виховання. Фребель сміливо висловлюється, що "гра - є вільний необхідний прояв того внутрішнього складу, який носить в собі кожна дитина".
Фізичне виховання дітей - складова загальної системи комуністичного виховання, радянською педагогічною педагогічною наукою розроблено чимало засобів його реалізації. Одним з найефективніших, як одностайно визначають дослідники, є гра.
Ще представники античної педагогіки, яка поряд з іншими галузями знань входила до складу єдиної у ті далекі часи науки-філософії, цікавились грою, вбачали в ній один із засобів гармонійного розвитку особистості. Платон високо оцінював педагогічне значення гри. Аристотель зазначав: "До п'яти років, коли ще не варто починати практичне навчання дитини, треба заохочувати її рухатись стільки, скільки необхідно, щоб організм не був бездіяльним". Ігри народів стародавньої Греції були одним із важливіших засобів фізичного розвитку.
Перша половина 19 століття позначена спробами організації дитячих ігор в умовах перших дошкільних закладів. Видатний російський педагог К.Д. Ушинський різко критикував поширену на той час фребелівську систему виховання, закидаючи авторів надмірне захоплення і вигадування таких ігор, у яких мало дитячого.
Український письменник Г. Довженко стверджує, що народні ігри - це історія народу, бо відображають соціальне життя епохи. Граючись у народні ігри, діти ознайомлюються з традиціями свого народу, звичаями та обрядами, віруваннями, культурою і все це запорукою виховання національної самосвідомості.
Використання українських народних ігор у навчально-виховному процесі має свою специфіку. Насамперед під час вибору народної гри варто зважати на всі вимоги, що стосуються вибору рухливої гри. Використовуючи народні ігри у різних природних умовах, слід добирати їх відповідно тематики.
Сезонно-обрядові ігри добираються відповідно до сезону і відповідно до календарних свят.
Розповідаючи дітям цікаві легенди, повір'я, приповідки про історію походження гри та звичаї, розширюючи світогляд дитини, вихователь пробуджує у неї ситуативний інтерес до народних ігор. Доречним буде і ознайомлення дітей зі специфічними атрибутами, які можна використовувати у грі.
Без сумнівів, дітям буде цікаво розповідати про те, що м’яч робили з бичачої шерсті, яку скочували між долонями у м’ячик, а для того, щоб він був пружнішим, його змочували водою. Замість шерсті також використовували пір’я, пух, волоски очерету. Ці відомості ми знаходимо у публікаціях А. Цьося, який розглядає питання про використання специфічних атрибутів для українських народних ігор, і дає рекомендації щодо їх виготовлення.
Основні функції рухливих ігор у сучасних умовах
Соціальна функція. Рухлива гра не можлива поза спілкуванням. У ній формуються діяльність програми, вона потребує праці, бо в ній здійснюється її первинна імітація. Вона лежить в основі інтегральних процесів в суспільстві й разом з тим є спосіб самореалізації індивіда в спілкуванні і порівнянні з іншими. У рухливій грі найповніше реалізуються емоційні зв'язки між індивідами, здійснюється розподіл рольових функцій, який переноситься на всі сфери здійснення до діяльнісної і після діяльнісної взаємодії, і під час гри вони мають особливий статус. Саме рухливі ігри задовольняють природну потребу в рухах, сприяють розвитку характерних і важливих видів взаємовідносин; співпраця - допомога товаришам у грі та суперництво.
Одоровча функція. В основу рухливих ігор закладені природні рухи, які актевізують функціональний розвиток органів і ситем, стимулюють удосконалення функцій різних аналізаторів, нервових процесів, сприяють збереженню балансу між збуджувальними і гальмівними процесами. Рухливі ігри заповнюють прогалини дефіциту рухової активності й підвищують загальну працездатність. Різноманітні рухи і дії в грі сприяють удосконаленню організму, зміцнюють його стійкість проти сприятливих умов зовнішнього середовища, впливають на загальний фізичний розвиток та на здоров'я організму.
Виховна функція. Через рухливі ігри здійснюється зв'язок фізичного виховання з моральним, розумовим, естетичним, духовним. Крім цього емоційна піднесеність у грі дозволяє: формувати життєво необхідні навички та уміння, які широко застосовуються в побутових умовах і трудовій діяльності; добиватися великої рухової активності, яка сприяє, засвоєнню і вдосконаленню найрізноманітніших рухових умінь і навичок; збагатити руховий досвід і вміння управляти тілом у складних умовах, що позитивно впливає на засвоєння техніки і тактики спортивних ігор; розвивати рухові якості (сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість); формувати систему знань, засвоєння яких сприяє підвищенню загальноосвітньої культури і дозволяє забезпечити свідому основу оволодіння різними видами рухової діяльності, що дає змогу оволодіти спеціальними знаннями з фізичної культури, біології, гігієни. Свідоме ставлення до гри стимулює особистість не тільки до репродуктивного, але і продуктивного мислення. Усвідомлення себе в грі збільшує ефективність навчання, допомагає швидше і легше сформувати себе в різних умовах нашого часу.
Моральна функція. Це специфічна людська риса, яка виявляється в багатстві духовного світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних і емоційних запитах, у її моральності. Значною мірою моральному розвитку сприяють національні рухливі ігри, які протягом багатовікової історії розвитку людства зазнали змін, набуваючи різного призначення. Особливості цих ігор зумовлюються широким спектром чинників: національними, релігійними й народними традиціями, структурою етнічних звичаїв і ритуалів, рівнем розвитку знарядь праці, військової техніки й стратегії.
Рухова активність - важлива умова всебічного розвитку дошкільників.
Кожен хоче бачити свою дитину здоровою, веселою, гарною, фізично розвиненою. Поряд із цілком природною турботою про чистоту її тіла, задоволення потреб у їжі дуже необхідно забезпечити потребу в руках. З моменту народження дитина, яка нормально розвивається, прагне до рухів. Рухи здійснюють всебічний вплив на організм людини і цей вплив неймовірно вищий для дитячого організму, що росте й розвивається.
Рухова активність є природною біологічною потребою дітей. Не випадково Е.А. Аркін вважав значну рухливість малюка "його природною стихією".
Рухи є важливою складовою частиною будь-якого виду діяльності та багатьох психічних процесів. Постійний приток імпульсації, яка виникає під час м'язової діяльності, всебічно стимулює розвиток дітей у фізичному, сенсорному та інтелектуальному напрямку.
Необхідний обсяг рухової активності дітей є вирішальною гарантією виховання всебічно розвинутого підростаючого покоління.
У процесі фізичного виховання з'являються умови, які сприяють розвитку інтелекту, вихованню високих моральних, вольових якостей естетичного сприймання.