Методика викладання ...

Педагогічна технологія: сутність поняття, основні характеристики та класифікація Поняття «педагогічна технологія» (ПТ) трактують як: 

 сукупність прийомів, застосовуваних у певній справі, майстерності, мистецтві; 

 сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спеціальний набір і компонування форм, методів, способів, прийомів навчання, виховних засобів; організаційно-методичний інструментарій педагогічного процессу; 

 змістовну техніку реалізації навчального процессу; 

 опис процесу досягнення планованих результатів навчання; 

 мистецтво, майстерність, уміння, сукупність методів обробки, зміни;  процесуальну частину дидактичної системи; 

 продуману у всіх деталях модель спільної педагогічної діяльності з проектування, організації та проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя; 

 системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, що ставить своїм завданням оптимізацію форм освіти; 

 системну сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, використовуваних для досягнення педагогічних цілей.

 Назагал, педагогічну технологію можна розглядати як змістове узагальнення, що вбирає в себе вищенаведені значення. ПТ функціонує і як наука, що досліджує найбільш раціональні шляхи навчання, і як система способів, принципів і регулятивів, застосовуваних у навчанні, і як реальний процес навчання. Загальнопедагогічний (загальнодидактичний) рівень педагогічної технології стосується цілісного освітнього процесу у певних регіоні, навчальному закладі або щаблі навчання. На цьому рівні педагогічна технологія синонімічна педагогічній системі, охоплюючи сукупність цілей, змісту, засобів і методів навчання, алгоритм діяльності суб’єктів та об’єктів процесу. Приватно-методичний (предметний) рівень – охоплює сукупність методів і засобів для реалізації певного змісту навчання та виховання в рамках однієї навчальної дисципліни, класу, учителя (методика викладання предметів, методика компенсуючого навчання, методика роботи вчителя, вихователя). Локальний (модульний) рівень педагогічної технології обіймає окремі частини навчально-виховного процесу, розв’язання приватних дидактичних і виховних задач (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей, технологія уроку, засвоєння нових знань, технологія повторення і контролю матеріалу, технологія самостійної роботи, ін.). Технологія відрізняється від методик своєї відтворюваністю, стійкістю результатів, відсутністю багатьох «якщо» (приміром: «якщо талановитий вчитель…», «якщо здатні діти, гарні батьки...», ін.). Іноді методики входять до складу технологій, а іноді ті чи інші технології – до складу методик навчання.

В структуру педагогічної технології входять: концептуальна основа; змістова частина навчання (цілі навчання – загальні і конкретні; зміст навчального матеріалу; процесуальна частина – технологічний процесс (організація навчального процесу; методи і форми навчальної діяльності школярів; методи і форми роботи вчителя; діяльність вчителя з управління процесом засвоєння матеріалу; діагностика навчального процессу). 

За сутнісними та інструментально значущими властивостями (наприклад, цільової орієнтації, характером взаємодії вчителя і учня,організації навчання) виокремлюють такі класи педагогічних технологій:  за рівнем застосування виділяються загальнопедагогічні, приватно-методичні (предметні) і локальні (модульні) технології;  за філософською основою: матеріалістичні й ідеалістичні, діалектичні та метафізичні, наукові й релігійні, гуманістичні та антигуманні, антропософські і теософські, прагматичні та екзистенціалістські, вільного виховання і примусу, ін.;  за провідним чинником психічного розвитку: біогенні, соціогенні, психогенні та ідеалістичні технології. Сьогодні загальноприйнято, що особистість є результатом сукупного впливу біогенних, соціогенних і психогенних факторів, але конкретна технологія може враховувати або робити ставку на будьякий з них, вважати його основним. Принципово важливим у педагогічній технології є позиція дитини в освітньому процесі, ставлення до дитини з боку дорослих. Тут виокремлюють декілька типів технологій: 

 авторитарні технології, в яких педагог є одноосібним суб’єктом навчально-виховного процесу, а учень – лише «об’єкт», «гвинтик»; ці технології визначаються жорсткою організацією шкільного життя, придушенням ініціативи та самостійності учнів, застосуванням вимог і примусу; 

 високим ступенем неуваги до особистості дитини відрізняються дидактоцентричні технології, в яких також панують суб’єкт-об’єктні відносини педагога та учня, пріоритет навчання над вихованням; найголовнішими факторами формування особистості вважаються тут дидактичні засоби;

 дидактоцентричні технології іноді називають технократичними (цей термін більше відноситься до характеру змісту, а не до стилю педагогічних відносин);  особистісно-орієнтовані технології ставлять у центр всієї шкільної освітньої системи особистість дитини, забезпечення комфортних, безконфліктних і безпечних умов її розвитку, реалізації її природних потенціалів; особистість дитини в цій технології не просто суб’єкт, а суб’єкт – пріоритетний; дитина є метою освітньої системи, а не засобом досягнення будь-якої абстрактній мети (останнє має місце в авторитарних і дідактоцентричних технологіях); такі технології називають ще антропоцентричними; вони характеризуються антропоцентричністю, гуманістичною та психотерапевтичною спрямованістю і мають на меті різнобічний, вільний і творчий розвиток дитини. У рамках особистісно-орієнтованих технологій самостійними напрямками виділяються гуманно-особистісні технології, технології співробітництва та технології вільного виховання.

 Гуманно-особистісні технології відрізняються насамперед своєю гуманістичною сутністю, психотерапевтичною спрямованістю на підтримку особистості. Вони «сповідують» ідеї всебічного поваги і любові до дитини, оптимістичну віру в її творчі сили, відкидаючи примус.

 Технології співробітництва реалізують демократизм, рівність, партнерство в суб’єкт-суб’єктних відносинах педагога і дитини. Вчитель і учні спільно виробляють цілі, зміст, дають оцінки, перебуваючи в стані співробітництва, співтворчості.

 Технології вільного виховання роблять акцент на наданні дитині свободи вибору й самостійності її життєдіяльності. Здійснюючи вибір, дитина найкращим способом реалізує позицію суб’єкта, йдучи до результату від внутрішнього спонукання, а не від зовнішнього впливу.

 Езотеричні технології засновані на вченні про езотеричне («неусвідомлюване», підсвідоме) знання-Істину та шляхи, що ведуть до нього. Педагогічний процесс – це не повідомлення, не спілкування, а прилучення до Істини. В езотеричній парадигмі сама людина (дитина) стає центром інформаційної взаємодії із Всесвітом. 

Спосіб, метод, засіб навчання визначають назви багатьох існуючих технологій: догматичні, репродуктивні, пояснювально-ілюстративні, програмованого навчання, проблемного навчання, розвиваючого навчання, діалогічні, комунікативні, ігрові, творчі та ін.

Поняття та класифікація здоров’язбережувальних технологій в освіті 

Феномен «здоров’язбережувальні технології» сприймають неоднозначно. З одного боку, до них відносять нові педагогічні технології, альтернативні усім іншим. За такого підходу, можна працювати за технологіями С. Френе, В. Зайцева, М. Монтесорі, ін. З іншого боку, здоров’язбережувальні технології часто піддають міфологізації: їх уявляють, як щось таємне, ніколи небачене у школах. Насправді ж, тут не має бути чогось незвичайного, демонстративного. Наприклад, красиво оформлений фітобар – це здоров’язбережувальна технологія, але й чистота і порядок в туалетних кімнатах – це теж здоров’язбережувальна технологія, а не «просто» санітарно-гігієнічний стан; кабінет фізіотерапії у школі – це здоров’язбережувальна технологія, але й грамотно складений розклад уроків, використані учителем прийоми нейтралізації стресу в учнів тощо – це теж здоров’язбережувальна технологія, а не «щоденна усім відома робота в школі». Зрозуміло, що здоров’язбереження учнів не може виступати у якості основної і єдиної мети навчально-виховного процесу. Але воно є одним із завдань, які необхідно розв’язувати задля досягнення освітніх цілей. Здоров’язбережувальні технології в освіті, можна умовно виокремити у три групи, а саме: «медико-гігієнічні технології», «технології забезпечення безпеки життєдіяльності», «здоров’язберігаючі освітні (педагогічні) технології». Така класифікація пов’язана, насамперед, із суб’єктами, які реалізують ці технології. Медико-гігієнічні технології (МГТ). Всі проблеми, пов’язані зі здоров’ям людини, традиційно відносять до компетенції медиків. До медико-гігієнічних технологій належать контроль і допомога в забезпеченні належних гігієнічних умов відповідно до регламентації санітарних норм. Якщо вчитель може лише відчути, що повітря в класі занадто сухе, то лікар-гігієніст зможе визначити це інструментально і дати рекомендації з ефективного усуненняпорушень. Якщо вчитель «на око» оцінить, чи достатньо освітлене робоче місце учня, то лікар використає для цього люксметр і аргументує свої рекомендації. Шкільний лікар чи медсестра школи організовують проведення щеплень учням, надають невідкладну допомогу тим, хто звертається в медичний кабінет, проводять заходи з санітарно-гігієнічної просвіти учнів, педагогічного та батьківського колективів, стежать за динамікою здоров’я учнів, організовують профілактичні заходи напередодні, наприклад, епідемії грипу, йодують питну воду та сіль, слідкують за вітамінізацією харчового раціону учнів, вирішують низку інших завдань, які відносяться до компетенції медичної служби, ін. Технології забезпечення безпеки життєдіяльності (ТЗБЖ). Їх реалізують спеціалісти з охорони праці, захисту в надзвичайних ситуаціях, архітектори, будівельники, представники комунальних, інженерно-технічних служб, громадської охорони, пожежної інспекції. Нижче охарактеризовано технології, які умовно названо «Здоров’язбережувальні освітні (педагогічні) технології». Головне тут – не місце, де вони реалізуються, а використання при цьому психолого-педагогічних прийомів, методів, технологій, підходів до розв’язання проблем, що виникають. Вони включають усі аспекти впливу вчителя (вихователя, психолога) на здоров’я учня на інформаційному, психологічному та біоенергетичному рівнях. Реалізація цих технологій досягається повною мірою тільки за умови визнання усіма педагогами навчального закладу своєї відповідальності за збереження здоров’я учнів і отриманні необхідної професійної підготовки у цьому напрямі. Фізкультурно-оздоровчі технології (ФОТ) спрямовані на фізичний розвиток учнів: загартовування, тренування сили, витривалості, швидкості, гнучкості та інших якостей, які вирізняють здорову треновану людину від фізичної нестійкості. Реалізуються головно на уроках фізкультури та в роботі спортивних секцій.

 Спрямованість екологічних здоров’язбережувальних технологій (ЕЗТ) – створення природовідповідних, екологічно оптимальних умов життя і діяльності людей, гармонійних стосунків з природою. У школі ЕЗТ реалізуються шляхом облаштування пришкільної території, її озеленення, створення «живих» куточків, участі школярів у природоохоронних заходах, залучення учнів до дослідницької діяльності в сфері екології тощо. Самостійним направленням екологічних здоров’язбережувальних технологій є відеоекологічне: воно розв’язує проблему психологічного впливу на людину оточуючого середовища (природного і антропогенного). Навчально-виховні технології забезпечують учням необхідний рівень грамотності для піклування про здоров’я (своє та близьких), допомагають у вихованні культури здоров’я. Сюди відносять освітні, просвітницькі і виховні програми, адресовані тим, хто навчається, батькам і педагогам. Організаційно-педагогічні технології (ОПТ) стосуються структури навчально-виховного процесу, частково регламентованого санітарними нормами, і сприяють попередженню станів перевтоми, гіподинамії та інших дезадаптативних станів. Для цього, наприклад, проводять фізкультхвилинки та фізкультпаузи, які дозволяють нейтралізувати несприятливі впливи статичності уроків, вправи для емоційної розрядки, «хвилинки спокою», які дозволяють частково нейтралізувати депресивні впливи, психоемоційні напруження, т. ін. Психолого-педагогічні технології (ППТ) пов’язані безпосередньо із роботою вчителя на уроці та його впливом на своїх учнів протягом 45 хвилин. Соціально адаптивні й особистісно розвиваючі технології (САОРТ) включають технології, що забезпечують формування й зміцнення психологічного здоров’я учнів, сприяють підвищенню ресурсів їхньої психологічної адаптації до різних умов та ситуацій. Сюди відносять різноманітні соціально-психологічні тренінги, програми соціальної та сімейної педагогіки, до участі в яких свідомо заохочують не лише учнів, а батьків та педагогів.

Лікувально-оздоровлювальні технології (ЛОТ) – це самостійні медико-педагогічні сфери знань, як-от: лікувальна педагогіка та фізкультура. Їх вплив забезпечує відновлення, корекцію фізичного здоров’я школярів. Усі вищенаведені педагогічні з/з технології є сукупністю принципів, методів та прийомів педагогічної роботи, які, доповнюючи традиційні технології навчання та виховання надають їм ознак здоров’язбереження. Тому застосування в освітньому процесі тільки здоров’язберігаючих технологій як альтернативи усім іншим неправильне. Оскільки метою педагогічної технології є досягнення того чи іншого результату у навчально-виховному процесі, то здоров’язбереження, по-суті, не може бути його єдиною метою. Відповідно до цього, здоров’язберігаюча технологія виступає важливою складовою у процесі реалізації основних завдань школи, вказуючи на пріоритетне значення здоров’язбереження учнів. 2. Групи оздоровчих технік У кожну педагогічну (освітню) здоров’язбережувальну технологію, як інструментальний компонент, входять оздоровчі техніки. З огляду впливу на здоров’я дітей, оздоровчі техніки можна поділити на такі групи:  техніки, що сприяють запобіганню станам перевтоми, гіподинамії та інших дезадаптивних станів: стимулювальна гімнастика, гімнастика пробудження, кольоротерапія (хромотерапія), фізкультурні паузи, ритмічна гімнастика, ін.;  техніки, пов’язані із безпосереднім впливом на функціональний стан різних органів та систем організму дитини: масаж, дихальна гімнастика, звукова гімнастика, гімнастика для очей, фітотерапія, аромотерапія, аурикулотерапія, ін.;  техніки, пов’язані із впливом на психіку дитини, із формуванням її психічного здоров’я: релаксація, кінезіологічна гімнастика, пальчикова гімнастика, психогімнастика, казкотерапія, сміхотерапія, музикотерапія, аутотренінг, медитаційні вправи, ін.