Спортивні єдиноборст ...

ТЕХНІКО-ТАКТИЧНІ ДІЇ СПОРТСМЕНІВ ЄДИНОБОРЦІВ Кожний спортсмен має елементарний набір технічних і тактичних дій. На нашу думку, цей елементарний набір техніко-тактичних дій можна назвати базовим. У процесі навчання єдиноборствам необхідно виділити базові й додаткові рухи. До базового ставляться рухи й дії, що становлять основу технічної оснащеності борця. Освоєння базових рухів є обов'язковою умовою. Додаткові рухи й дії - це елементи окремих дій і варіанти базових рухів, характерні для конкретного спортсмена у зв'язку з їхніми індивідуальними особливостями. Додаткові рухи й дії формують індивідуальний стиль боротьби. На початковому етапі підготовки спортсмена головним завданням є формування базових рухів. Відомо, що використання окремих прийомів у дзюдо, як правило, не приводить до очікуваного ефекту. Тому застосовуються складні технікотактичні дії. У зв'язку з необхідністю формування комбінаційного стилю боротьби на початковому етапі підготовки до складу базової техніки включаються сполучення або комбінації, що складаються з базових прийомів. У боротьбі, на основі структуризації конфлікту двобою в спортивних єдиноборствах, виділяють обсяг достатньої й необхідної техніки. Обсяг достатньої техніки має на увазі мінімальну сукупність технічних дій, які забезпечують борцеві рішення тактичних завдань, щодо проведення двобою. Цей обсяг аналогічний елементарному набору техніко-тактичних дій, тому що дозволяє вести єдиноборства із суперником, але ще не є необхідним обсягом для досягнення спортивної майстерності. Обсяг необхідної техніки являє собою сукупність технічних дій, що спортсмен може засвоїти з обліком конкретного тренувального процесу і його індивідуальних особливостей. При дослідженні змагальної діяльності, в більшості випадків приводимо тільки найбільше часто оцінювані техніко-тактичні дії, яких недостатньо для повної характеристики схватки єдиноборців. Серед робіт, які дають характеристики змагальної діяльності .   Фахівець дає ряд рекомендацій з індивідуалізації змісту техніко-тактичної підготовки дзюдоїстів залежно від їхніх морфологічних показників. Ці дослідження й методики можливо впроваджувати в інші види єдиноборств. Розглянемо думку фахівців з питання визначення показників активності й результативності техніко-тактичних дій висококваліфікованих дзюдоїстів. Фахівці приводять як найбільш результативний кидок у дзюдо - кидок через спину. Ранжирування по результативності інших техніко-тактичних дій у фахівців різниться, але не принципово. Так, із групи кидків руками по результативності кидки ранжируются в такий засіб кидок захопленням за стегно зсередини, підхватом за дві ноги. Із групи кидків через стегно, результативним є кидок через стегно із захопленням. Серед кидків виділяють підхоплення під одну ногу (другий по результативності із всіх кидків у дзюдо), потім зачіп зсередини, передня підніжка, підхват і підсікання зсередини. З кидків з падінням на спину найбільш оцінюваними діями в змаганнях є кидок через голову й кидок через груди, а в групі кидків з падінням на бік - кидок із захопленням руки під плече. У боротьбі в партері найбільш результативними є утримання, які, найбільше приносять оцінок іппон (чиста перемога). За даними японських авторів найбільш результативними утриманнями в дзюдо є утримання з боку голови, поперек, збоку, верхи, збоку із захопленням руки й голови (утримання наведеній порядку спаду результативності). Дані, які наведені в літературі, по результативності задушливих і больових прийомів, розходяться. За даними одних авторів більше результативними в дзюдо є больові прийоми, а по іншим - більше результативними є задушливі прийоми. На думку японських фахівців, найбільш результативний задушливий прийом - петля із заду, а з больових - важіль ліктя (при захопленні руки ногами).