Здоров'язберігаючі т ...

Функціональна готовність дитини до шкільного навчання є важливою проблемою педагогічної науки. Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості, яка зумовлює психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці. На цьому віковому етапі відбувається зміна провідної діяльності з ігрової на навчальну, основою якої є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція. Перехід до навчання як систематичної та цілеспрямованої діяльності, різке зниження рухомої активності, значне статичне напруження, нові обов’язки і вимоги дисципліни – все це для учня першого класу є великим навантаженням. У перші шкільні місяці ознаки дошкільного дитинства поєднуються з ознаками школяра. Дитина починає усвідомлювати, що навчання – суспільно важлива діяльність, значущість якої оцінюють оточуючі її люди. Якщо гра дошкільника була необов’язковою (батьки можуть будь-коли її припинити), то навчання є обов’язковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особливою повагою. Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім’ї. Вперше виникає емоційносмислова орієнтувальна основа вчинку – розуміння сенсу здійсненої діяльності: задоволення чи незадоволення своїм місцем у стосунках із дорослим, іншими дітьми

Фізична готовність дитини до школи означає, що за своїм фізичним розвитком і станом здоров’я вона здатна до навчального навантаження. Відомо, що першокласникам спочатку важко призвичаюватись до шкільного режиму; тривалості занять, необхідності зберігати статичну позу тощо. Втомлюються діти від зусиль, спрямованих на дотримання певної пози, від нерухомості, від незвичної дози розумового навантаження, зосередженості. Тут і виявляються переваги міцного здорового організму над ослабленим, хворобливим. Нормально розвинуті здорові діти досить швидко пристосовуються до нових умов, виявляють належну працездатність, легко поновлюють сили після короткого відпочинку. Діти з фізичними вадами швидко втомлюються, знижують активність на уроках і виснажуються більше від своїх здорових однолітків. Поступово всі першокласники опановують шкільний режим, навчаються працювати належним чином. Щоб зробити перехід до навчання у школі для дитини менш складним, необхідно готувати її до цього, забезпечити умови, які сприяють належному фізичному та функціональному розвитку організму, формуванню рис, необхідних для вступу у новий період життя – шкільний. Фізична підготовка дітей до навчання у школі охоплює освітньо-виховну роботу з формування рухових навиків, умінь, систему оздоровчозагартовуючих заходів, гігієнічні вимоги до організації навчального процесу, додержання режиму дня, турботу про гігієну нервової системи дітей, створення в них позитивно-емоційного стану, раціональне харчування, достатній і спокійний сон, виховання культурно-гігієнічних навиків тощо.

Фізична готовність :Володіють навичками ходьби, бігу, стрибків, кидання, рівноваги; сформовані рухові якості: швидкість, спритність, гнучкість, витривалість та сила під час виконання вправ; удосконалені почуття рівноваги, координації, рухів та орієнтування у просторі; самостійно організовують рухливі ігри і фізичні вправи на прогулянці, виконують правила гри, допомагають один одному; ознайомлені з різними видами спорту; сформовані навички особистої гігієни – догляд за чистотою тіла, зубів, за зачіскою; своєчасно користуються чистою носовою хусточкою, лише своїм рушником; закріплені навички культури їжі – правильно користуються столовими приборами, серветкою, полощуть рот після приймання їжі; правильно поводяться за столом – сидять прямо, не кладуть лікті на стіл, хліб беруть, що лежить ближче, тощо; під час кашлю відвертаються, прикриваючи рот носовою хусточкою; вироблені навички самообслуговування. Отже, основним досягненням у житті дитини є її готовність до навчання в школі. Функціональна готовність до шкільного навчання – різнобічна характеристика дитини. У цей період закладаються основи міцного здоров’я, характеру, здібностей, особливості самосвідомості тощо. Дитяча допитливість формує інтерес до навчання; розвиток пізнавальних інтересів утворює основу для формування творчого мислення; виникає узагальнення власних переживань; комунікативні вміння забезпечують активне навчальне співробітництво. Позитивні досягнення у психічному та особистісному розвитку забезпечуються відповідним рівнем сформованості взаємопов’язаних компонентів та критеріїв готовності, встановленням причино-наслідкових зв’язків між ними і є передумовою для подальшого гармонійного розвитку дитини та переходу її на наступний рівень освіти.