Тема 7. Види тренінгових груп
7.1. Групи особистісного зростання
7.2. Тренінги заохочення
7.3. Психокорекційні групи
7.4. Групи самопідтримки
7.5. Тренування навичок і вмінь
7.6. Формування команди
7.1. Групи особистісного зростання
Тип тренінгів особистісного зростання виник під впливом гуманістично та екзістенціально орієнтованих психотерапевтичних теорій.
Мета тренінгу особистісного зростання – організація групової взаємодії, активізація процесу спілкування між учасниками.
У класичній схемі роботи в таких групах тренер активізує та спрямовує обговорення певних тем.
Важливе завдання груп цього типу – перенести увагу учасників:
- із зовнішніх щодо групи й самих себе об’єктів на те, що відбувається тут, між учасниками групи;
- із подій минулого чи фантазій про майбутнє – у зараз, до свого безпосереднього досвіду взаємодії.
Якщо група не психотерапевтична й перед тренером не поставлено завдання корекції великих відхилень у поведінці чи емоційних реакціях учасників, можна проводити:
- ігрові вправи, які стимулюють структуризацію групи,
- дають матеріал для подальшого обговорення.
Група спілкування, як і будь-яка інша група людей, що спілкуються досить довго, проходить через різні фази своєї структуризації.
Різні спеціалісти з групової динаміки виділяють ці фази на основі різних ознак, але в практичній роботі ми можемо спиратися на таку приблизну послідовність формування групи:
- знайомство;
- групування за випадковими ознаками (ми одного віку, ми любимо котів, а не собак, ми сидимо поруч);
- виявлення ситуативних лідерів (осіб, що проявляють активність залежно від теми обговорення чи завдань тренера);
- боротьба за владу;
- створення стійкого соціометричного портрета групи (вправа “Стратегічна соціометрія”).
"Стратегічна соціометрія".
Кожному тренерові знайоме відчуття "в'язкої" групи:
- будь-яка інструкція обговорюється по півгодини,
- розбитися на пари – непосильне завдання,
- спробу відповісти на одне запитання відразу ж перебивають трьома іншими запитаннями, що не стосуються теми...
І сам починаєш дивитися на годинник - коли ж це нарешті скінчиться?! Сьогоднішня група була саме така? Якщо так, то, можливо, допоможе метод, запропонований Ентоні Вільямсом, - стратегічна соціометрія.
Група зазвичай поводиться так унаслідок "підводних течій" – прихованих угруповань, які зайняті не тренінгом, а з'ясуванням статусу один з одним. Сила цих угруповань – саме в їх прихованості, у тому, що процес обговорюється й не усвідомлюється. Суть стратегічної соціометрії в тому, що проблему кожного учасника розглядають не як особисту, а як міжособистісну.
Тренер звертається до групи із запитаннями, побудованими за такою схемою:
а) констатація й опис проблемної поведінки одного учасника групи ("Михайло вже вдруге не може вибрати собі партнера для вправи");
б) потім тренер негайно обертається до іншого члена групи й запитує в нього, як хтось третій або четвертий реагує на поведінку першого учасника ("Тетяно, хто в групі хотів би сам підійти до Михайла, але соромиться?").
Корисно після роботи з групою поставити самому собі подібні запитання:
Кого в групі роздратовує активність Петра?
Хто в групі радіє, коли Олена черговий раз ставить запитання, які не стосуються теми?
Хто заважає Михайлові сказати про свої особисті ускладнення?
І так далі, поки не усвідомите "підводні течії" групи...
Резерви. Плануючи роботу з групою, потрібно передбачити резерв вправ, що дадуть змогу поглиблено розглянути якусь тему, якщо залишатиметься вільний час, і резерв часу на випадок, якщо якесь обговорення затягнеться чи виникне потреба в розгляді ще якихось проблем. Це може виявитися досить складним, якщо працювати з друкованими матеріалами, тому такі резерви зручніше створювати з простих вправ, для яких не потрібні допоміжні та друковані матеріали.
Для того щоб група могла пройти ці етапи групової динаміки, у неї має бути можливість вільного (не структурованого завданнями) спілкування протягом достатнього часу.
У межах програми превентивної освіти проблеми з груповою динамікою можуть виникнути на двох етапах:
1) добору учасників і формування групи:
- працюючи з групою, що вже склалася (клас, гурток), слід враховувати її соціометричну структуру;
- якщо в групі лідери з різних колективів, то етап боротьби за владу починається відразу після етапу знайомства;
2) підтримувальних зустрічей:
- під час таких зустрічей в учасників достатньо часу для вільного спілкування;
- група стає тим мікросередовищем, у якому формуються свої неформальні зв’язки та стосунки.
Деякі вправи та засоби, сприяють збільшенню групової динаміки наприклад:
“Підводний човен”. Учасники сидять по колу. Інструкція
Ми всі перебуваємо на підводному човні в глибині океану, і в нас сталась аварія. Засоби зв’язку не працюють, пошкоджено більшість рятувальних засобів... Лишився тільки один з підйомних апаратів, але в ньому місць лише... (на 2 менше, ніж учасників групи). Слід прийняти рішення, кого рятувати, і вишикуватись у чергу до апарата. У нас залишилося 10 хвилин...
Бажано проводити суцільну відеозйомку. Вправа дуже емоційно напружена, виявляє всі особливості групової динаміки. Її можна проводити в підготовлених і витривалих групах з підготовки тренерів.
Завдання тренера під час обговорення – звернути увагу на стратегії виживання та прийняття рішень. З кожним учасником обговорюють такі запитання:
- Чого ти хотів?
- Що отримав у результаті?
- Які методи використовував для досягнення своєї мети?
- Чи є запитання до інших учасників, чи потрібні їх відчуття щодо твоєї поведінки?
Тренер стежить за дотриманням правила “Я-висловлювань” і тим, щоб не було оцінок.
Соціодрама (англ. sociodrama) – метод дії, що полягає у драматургічному моделюванні проблемних соціальних ситуацій з метою зниження соціальної напруженості та групового протистояння, розв’язання міжгрупових конфліктів, подолання наслідків колективних травм та вирішення інших соціальних завдань.
Соціодрама має прикладний характер, у фокусі завжди теми, які актуальні до конкретної спільноти, конкретної групи. Дія направлена не на особистість як таку, але залучає представників різних соціальних підгруп, стосунки між якими ускладнюються на межі розділу:
- батьки-діти,
- керівництво-підлеглі,
- політики-електорат,
- жінки-чоловіки,
- містяни-туристи,
- католики-православні,
- центр-провінція, тощо.
Опрацьовується тема, яка відповідає інтересам конкретних представників конкретних соціальних підгруп, які зібралися в одному залі, в одній аудиторії.
Дія моделюється як рольова гра, тобто за рахунок спеціальних засобів стає керованою, на відміну від зіткнень, які мають місце у житті.
У такому форматі люди мають можливість:
- почути один одного,
- розділити свої почуття,
- дуже різні, і разом шукати адекватну відповідь викликам, що ставить нам сучасне життя.
“Що почули?” (у великому колі),
- групові дискусії.
Перешкоджає явищам групової динаміки використання великого обсягу структурованих вправ у парах зі зміною партнерів, рухові вправи, лекції.
Для успішної роботи груп особистісного зростання потрібна висока спеціальна кваліфікація тренера та мотивація групи на розвиток міжособистісного спілкування та самовдосконалення.
7.2. Тренінги заохочення
Мета цих тренінгів заохочення – створити позитивний імідж тренінгових програм як таких, побудувати мотивацію до певного типу поведінки. У межах програми превентивної освіти.
Завданням цього тренінгу може стати:
- заохочення учасників до ведення таких програм
- тренування потрібних для цього навичок.
Під час тренінгу заохочення тренер:
- створює атмосферу взаємодії,
- широко використовуючи музику, малювання, ігрові та рухові вправи.
При цьому багато уваги приділяється:
- побудові нових когнітивних схем
- розвитку когнітивної гнучкості, яка б допомагала формувати нову реакцію на ситуації.
У результаті тренінгів такого типу в учасників виникають нові переконання щодо предметів, які обговорювалися в процесі тренінгу.
Для цього використовують:
- міні-лекції,
- історії,
- групові дискусії.
Проводячи заняття, тренер :
- має сам чітко усвідомлювати, до якої саме поведінки та яких саме переконань він хоче заохотити групу,
- час від часу на групових дискусіях, обговоренні в колі дізнаватися у групи, чи створено саме таку мотивацію.
З метою тренування навичок заохочення можна використовувати:
- відеозапис із подальшим аналізом тих засобів, які сприяли побудові зрозумілого повідомлення, його сприйманню та впливали на емоційну реакцію аудиторії.
7.3. Психокорекційні групи
Психокорекційні групи призначені для надання психологічної допомоги хворим із різними психічними розладами. Їх програму й умову діяльності обговорюють психолог-тренер і лікар, відповідальний за психічний стан цих хворих. Групову форму психокорекції застосовують практично для всіх видів психічних і психосоматичних розладів.
Специфікою таких груп (особливо в умовах психіатричного стаціонару) є:
- недостатня добровільність участі членів групи в заняттях,
- відкритість групи та зміни стану учасників залежно від перебігу захворювання та призначеного лікування.
Форма проведення занять у таких групах залежить:
- від теоретичних позицій психолога
- проблем пацієнтів.
У роботі з дітьми та підлітками з невротичними розладами й порушеннями поведінки переважають:
- методи арт-терапії
- ігрової психотерапії.
У разі організації груп дорослих з неврозами більш поширена форма:
- групи зустрічей,
- психодрама,
- тілесно-орієнтовані групи.
У роботі з хворими на шизофренію успішно зарекомендували себе:
- арт-терапія
- тренування навичок соціальної поведінки.
Групи хворих із залежною поведінкою можуть поступово перетворитися на групи із самодопомоги.
7.4. Групи самопідтримки
Групи самопідтримки зазвичай не мають тренерів. Вони складаються з осіб, що поєднані якоюсь проблемою (анонімні алкоголіки, жінки, що зазнали насильства тощо).
Мета роботи цих груп - надання інформаційної та моральної підтримки своїм членам.
За структурою вони схожі на клуби. Основний спосіб проведення часу в цих групах - розповідь когось із учасників про свої проблеми й одержання підтримки від інших членів групи.
Для того щоб така група працювала в межах програми превентивної освіти й була створена підлітками чи дорослими, що беруть участь у програмі, вона потребує інформаційної підтримки.
Можна організувати групу самопідтримки після закінчення інтенсивного періоду тренінгів, коли тренер не має можливості вести підтримувальну програму самостійно.
Щоб група працювала, слід:
- запровадити чіткий регламент зустрічей,
- правила групи (які складають самі учасники),
- визначити мету її функціонування,
- заохочувати лідерів до роботи групи.
Кожен тренер має сам визначитися, який тип групи та тренінгової програми найзручніший для нього та його групи, відповідає завданням і рівню кваліфікації тренера.
7.5. Тренування навичок і вмінь
Мета тренінгу навичок і вмінь
- створити модель майбутньої діяльності людини (або деяких фрагментів діяльності)
- тренувати ті способи мислення й поведінки, що сприяють поліпшенню результатів.
Особливість такого підходу полягає в тому, що взаємодія між учасниками відносно невелика, їхнє спілкування обмежується виконанням структурованих вправ.
На початку, усередині й перед завершенням тренінгу проводять тестові вправи, за допомогою яких можна проконтролювати ступінь засвоєння учасниками потрібних навичок.
Одним з варіантів такого тренінгу можна вважати сучасну модель тренінгу сенситивності, тому що тренованість сенситивності та емпатії - важлива складова розуміння та взаємодії.
За Т. Смітом, можна виокремити чотири компоненти сенситивності.
1. Спостережна сенситивність - здатність спостерігати (бачити й чути) іншу людину та водночас запам’ятовувати побачене. При цьому увагу звертають на такі ознаки:
- мову, її зміст, особливості лексики й інтонацій;
- виразні рухи обличчя й тіла;
- переміщення людей стосовно один одного;
- тактильну взаємодію (дотики, штовхання);
- поєднання всіх цих ознак.
Вплив:
- переконань,
- стереотипів,
- оцінок
обмежує можливості спостереження, робить його фрагментарним. Тому розвиток навичок відокремлення того, що ми насправді чуємо й бачимо, від наших думок з цього приводу - одне з найважливіших завдань тренінгу сенситивності.
2. Теоретична сенситивність - можливість обирати й застосовувати різні теорії для точнішого передбачення почуттів, думок і дій інших людей. Проте лише теоретичної підготовки недостатньо для орієнтації в реальних ситуаціях взаємодії. Перш ніж спиратися на будь-яку теорію, потрібно спостерігати реальні факти поведінки людини.
3. Номотетична сенситивність - здатність до:
- розуміння та передбачення поведінки групи в цілому,
- використання цієї інформації в процесі взаємодії з групою людей.
Зрозуміло, що ця якість дуже потрібна в роботі тренера з групою, особливо якщо є потреба спонукати групу до конкретної поведінки.
Цей вид сенситивності залежить:
- від ступеня інформованості про групу та її учасників
- від досвіду спілкування.
4. Ідеографічна сенситивність – здатність сприймати й розуміти індивідуальну своєрідність кожної людини.
Це можливість:
- цілеспрямовано збирати інформацію про конкретну людину протягом тривалого спілкування з нею
- використовувати отримані дані для передбачення її реакцій.
Розвиток цього виду сенситивності особливо потрібен під час проведення довгострокової (підтримувальної) частини програми.
Тренінг сенситивності - це переважно групова форма роботи. Його завдання (у сучасному варіанті) можна сформулювати так:
1) розвиток психологічної спостережливості як здатності відчувати й запам’ятовувати всю інформацію, одержану від інших людей;
2) усвідомлення та подолання інтерпретаційних обмежень, пов’язаних зі стереотипами й теоретичними знаннями;
3) формування та розвиток здатності прогнозувати поведінку інших людей і свій вплив на них.
У сучасних варіантах тренінгу сенситивності перевагу надають структурованим вправам з їх подальшим обговоренням.
Значно менше часу приділяють лекціям або груповим дискусіям — важливіше сформувати реальний досвід взаємодії, ніж послухати про його теоретичні засади.
З метою особистісного зростання чи для психокорекції можна проводити тренінг сенситивності в неструктурованих варіантах, що базуються на принципах гуманістичної психології.
Учасники групи, які опинились у соціальному вакуумі, змушені самі піклуватися про організацію своєї взаємодії.
Така група рано чи пізно:
- створює власну структуру,
- виробляє групові норми;
- учасники навчаються спілкуватися відкритіше
- надавати підтримку один одному.
Але для роботи з групами такого типу потрібна висока кваліфікація ведучого.
7.6. Формування команди
Проблема з формуванням команди виникає тоді:
- коли підприємство нове чи активно розширюється, набираючи велику кількість нового персоналу.
Мета тренінгу
- установити ділові стосунки між членами команди
- підвищити їхні мотивації до взаємодії та досягнення мети.
Обов’язкова умова - присутність на тренінгу всіх членів команди!
Застосовують:
- групові дискусії,
- варіанти мозкового штурму,
- рухові вправи,
- групові малюнки,
- ділові ігри.
Їх конкретне поєднання залежить від кількості учасників та часу проведення тренінгу.
Важливо звернути увагу на розбіжності між формальними та неформальними лідерами в групі та усунути ці розбіжності чи знайти спосіб їх позитивного використання. Варіант сценарію тренінгу “Команда” наведено в наступному розділі.
Запитання для самоперевірки
1. У чому полягає специфіка груп зустрічей?
2. Чому групи самопідтримки мають спеціалізований характер?
3. Яка теорія лежить в основі тренінгу навичок?
4. Зазначте, до якого типу тренінгів належить тренінг сенситивності.
2. Поясніть, до якого типу можна зарахувати тілесно орієнтовані групи.
3. Сформулюйте, коли доцільно використовувати психодраму.