Соціально-педагогічн ...

1. Соціальне сирітство: обґрунтування причин виникнення та існування в українському суспільстві.

Соціальне сирітство – відносно новий феномен у житті українського соціуму. Поява цього явища засвідчує про кризу інституту сім’ї, нездатність її протистояти соціально-економічним і політичним перетворенням. Соціальні сироти – це особлива соціально-демографічна група дітей, які мають родину, але залишились без піклування батьків за соціально-економічними, психологопедагогічними та іншими причинами. Основна проблема полягає в такому: незважаючи на успішне вирішення багатьох суспільних завдань, розширення меж реалізації людських можливостей, масштаби соціального сирітства не зменшуються, а зростають, а саме воно набуває нового вигляду та різноманітних форм. Визначення шляхів вирішення зазначеної проблеми є основною задачею сучасної молодіжної політик в Україні. Проблема сирітства є предметом міждисциплінарних досліджень.

Інфографіка з засобів масової інформації (24 канал; 2018 рік):

За офіційними даними, станом на 2025 рік в Україні налічується понад 61 500 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, з яких понад 55 000 вже знайшли тимчасовий прихисток у сімейних формах виховання. Таким чином 9 з 10 дітей перебувають у сімейних формах виховання. На перший погляд, цифра може здаватися обнадійливою, адже більшість дітей не залишилися за стінами інтернатів. Та варто придивитися уважніше, щоб зрозуміти масштаби проблеми, оскільки понад 14 000 хлопчиків і дівчаток все ще чекають на усиновлення, і для багатьох із них цей «очікувальний зал дитинства» триває роками. 

Щонайменше 15 тисяч дітей можуть бути усиновленими. Зокрема це діти з будинків сімейного типу, прийомних родин і патронату.

Натомість 2407 родин готові усиновити дітей. Кількість охочих суттєво зросла у порівнянні з минулим роком. У 2024 році таких було 1897 сімей. За 2025 рік уже всиновили 290 дітей-сиріт. Усіма усиновлювачами стали українці.

Найбільше у 2025 усиновили дітей віком 3-5 років (85 діток), 6-10 років (78 діток) та 1-2 роки (52 дитини). Найменше усиновлюють підлітків у віці 11-17 років — до родин потрапили 40 дітей з початку року. Шестеро з 290 усиновлених — діти з інвалідністю.

Лідерами за усиновленнями є Дніпропетровська, Київська, Закарпатська, Житомирська та Одеська області.

Источник: https://fact-news.com.ua/siritstvo-v-ukraini-sistemni-problemi-ta-rol-derzhavnoi-opiki

2. Основні причини виникнення явища соціального сирітства

Згідно соціологічного опитування основні причини поширення сирітства (2014 р):

Джерело: Kovalenko, O.O. (2014), ―Social orphanhood as a sociocultural phenomenon‖, Dissertation for Cand. Sc. (Sociol.), 22.00.03, National Academy of Sciences of Ukraine, Institute of Sociology, Kyiv, Ukraine, 212 p.

Досліджуючи термін „соціальні сироти”, деякі науковці (М. Воронцова, Т. Дубровська, В. Макаров, М. Галагузова, Л. Мардахаєв, І. Тернова, Н. Грачова), відносять до них наступні групи (категорії) дітей:

1. „Відмовні” (діти, від яких відмовилися батьки) – це неповнолітні, що залишилися без піклування батьків згідно із заявою матері або обох батьків про відмову, завіреною головним лікарем чи юристом медичного закладу (пологового будинку, лікарні, дома малюка);

2. Підкидьки – діти, що залишилися без піклування батьків і направлені до державного закладу правоохоронними органами у відповідності із актом про підкинення;

3. Відібрані діти – неповнолітні, права батьків яких обмежені судом (примусове відібрання), у тому числі й через незалежні від батьків причини (хронічні захворювання психічного характеру та ін.). Даний статус дитина може отримати за рішенням суду про позбавлення батьків їх прав або про визнання батьків недієздатними (з обмеженою дієздатністю);

4. Підопічні – діти, які залишилися без батьківського піклування, передані судом під опіку до 14 років або піклування до 18 років громадянам;

5. Прийомні діти – неповнолітні, які залишилися без піклування батьків та прийняті до нової родини або у сімейний колектив;

6. Бездоглядні – діти, контроль за якими відсутній внаслідок невиконання або несумлінного виконання обов’язків щодо їх виховання, навчання чи утримання з боку батьків або законних представників, посадових осіб; Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 19 (254), Ч. ІІ, 2012 165

7. Безпритульні – неповнолітні, які не мають батьківського чи державного піклування, постійного місця проживання, відповідних віку позитивних занять; позбавлені необхідного догляду, виховання, які не отримують систематичного навчання;

8. Діти „групи ризику” – неповнолітні, які в силу різних причин (біологічної, соціальної, генетичної властивості) соціально дезадаптовані та схильні до девіантної поведінки;

9. Діти вулиць: неповнолітні, які періодично йдуть із сім’ї на короткий термін і повертаються додому; діти, які покинули родину, але знаходяться на вулиці досить невеликий час (від декількох тижнів до півроку); діти, що живуть на вулиці порівняно тривалий час (рік і більше); вихованці сирітських закладів, позбавлені батьківського піклування; діти, які ночують вдома, але їх вихованням займаються ті люди, які оточують їх на вулиці.

Таким чином, відповідно до існуючих уявлень суспільства соціальні сироти – це діти, у яких батьки є живими, але не опікуються власними дітьми, не надають їм необхідної допомоги і підтримки, не виконують власних батьківських обов’язків, а часто й зловживають своїми батьківськими правами до такої міри, що залишати з ними дітей навіть небезпечно для нормального розвитку і виховання дитини, а іноді і для її здоров’я та життя. Тобто, соціальна сирота – це дитина, яка залишилася без батьківського піклування у зв’язку із складною життєвою ситуацією, пов’язаною із сімейним неблагополуччям (алкоголізмом і наркоманією батьків, їх антисоціальним способом життя, тяжкими психічними захворюваннями тощо).

Серед ключових причин соціального сирітства є:

· світові та соціальні потрясіння;

· міжнаціональні конфлікти і зростання чисельності біженців;

· економічна і політична нестабільність;

· погіршення матеріального становища населення, бідність та соціально-економічне розшарування суспільства;

· падіння моральних устоїв сім’ї, зниження стабільності шлюбу, збільшення позашлюбної народжуваності;

· педагогічна неспроможність родин;

· девіантна поведінка батьків;

· материнська смертність;

· урбанізація населення;

· послаблення релігійних традицій;

· алкоголізм і наркоманія;

· недосконалість системи освіти й виховання;

· неоднозначний вплив ЗМІ, масової культури на субкультуру молодого покоління, пропаганда форм та цінностей, що не відповідають соціальним ідеалам;

· недостатній розвиток служб допомоги дітям та захисту їх прав;

· крадіжка й експлуатація дітей;

 недосконалість соціальної політики держави та інші.

Чинники дитячої бездоглядності першого, другого, третього, четвертого порядків.

Чинники дитячої бездоглядності першого, другого, третього, четвертого порядків, які у своїй сукупності складають певну ієрархію. До чинників першого порядку (тобто першоосновних, таких, що зумовлюють інші) належать світові та державні тенденції соціальної та економічної політики, екології, культури. Чинники другого порядку характеризують детерміновану попередніми умовами можливість різних інститутів суспільства забезпечити повноцінну життєдіяльність громадян; демографічну ситуацію в країні (кількість одружень, розлучень, народжень, смертей, тощо) і стан охорони здоров’я (рівень та якість медичного обслуговування населення тощо) ситуації в країні. Матеріальне становище сім’ї, наявність у ній соціальних та психологічних девіацій, психологічний клімат школи та інші мезофактори соціалізації складають чинники третього порядку. До чинників четвертого порядку пропонується віднести суб’єктивні причини, які виділяють самі діти, характеризуючи або описуючи власні умови життя.